Словник Української Мови
Буква
1. Людина, яка своїми чеснотами, заслугами або поведінкою заслуговує на повагу, визнання; гідний, шанований чоловік.
2. У церковному вжитку: священнослужитель або чернець, який відзначається особливою благочестям і гідністю; також титул у деяких православних церквах.
3. (заст.) Особа, яка має високий соціальний статус або звання; сановник, вельможа.
Приклад 1:
На салі з’явився достойник “громадянської сторожі” й пере- рвав дальший хід вистави. Цьому, другого дня, дуже радів “Dziennіk роlski”, що, мовляв, припинено виставу в “українському жарґоні”… Після цього інциденту наші недобитки перекочували до “Касіно де Парі”, де продукувалися співами з рідних опер та опереток.
— Невідомий автор, “021 Charnetskii Stepan Istoriia Ukrayinskogo Teatru V Galichini Tech”