достойність

1. Внутрішня моральна цінність, чесність, принциповість і почуття власної гідності людини, що виявляються у її поведінці, вчинках та ставленні до себе та оточуючих.

2. Відповідність певним високим вимогам, стандартам; наявність позитивних якостей, що заслуговують на повагу.

3. (заст.) Високе становище, звання, ранг або пов’язані з ними почесті та повага.

Приклади вживання

Приклад 1:
А коли б хто не хотів – у таких маєтки і достойність відібрано, а їх смертю карано. Те, таку нагайну смерть, всі люди бачачи в усій землі, – за наказом його, називали їх богами і жертви їм приносили.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”

Частина мови: іменник (однина) |