Словник Української Мови
Буква
1. (у філософії, особливо в етиці) Поняття, що означає найвищий ступінь моральної досконалості, найвищу чесноту, в якій повністю реалізується сутність людини або певної її здатності; у вченні Арістотеля — середина між двома крайнощами (вадами), що досягається розумним вибором.
2. (застаріле або високе) Достаток, багатство, матеріальне благополуччя.
Приклад 1:
За Біблією, воно прославилось багатством і достатком. 2 …в Гергесенеких поля X…— Гергесенська земля згадується в Біблії; у Сковороди символізує недостойне життя, якого повинен уникати той, хто прагне високого ідеалу і досконалості.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Німий світ вразить тебе достатком нових смислів чи, радше, способів ці смисли здобувати. Існування мови за таких умов видасться не лише зайвим, а й шкідливо надмірним: так іноді перебирають міру театральні декоратори, коли в намаганні якомога достовірніше передати яку-небудь, водну, скажімо, стихію, захаращують сцену неймовірною кількістю механізмів, пристроїв, кабелів і рур, через які постійно перечіпається балетна трупа, аж лебедине озеро перетворюється на хореографічні бої в багнюці.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”