Значення
- (Філософія) –
(у філософії, особливо в етиці) Поняття, що означає найвищий ступінь моральної досконалості, найвищу чесноту, в якій повністю реалізується сутність людини або певної її здатності; у вченні Арістотеля — середина між двома крайнощами (вадами), що досягається розумним вибором.
- (Історія) –
(застаріле або високе) Достаток, багатство, матеріальне благополуччя.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. достаток, р. достатку, д. достаткові, з. достаток, о. достатком, м. достаткові, к. достатку