Словник Української Мови
Буква
1. (уживається як іменник у спеціалізованих контекстах, зокрема в лінгвістиці) Умовна назва для позначення звука, літери або графічного знака, що передає на письмі приголосний звук [д] (де).
2. (уживається як іменник у спеціалізованих контекстах) Назва самої літери “Д” або “д” в українському алфавіті як об’єкта мовлення чи абетки.
Приклад 1:
Вона для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати. Я вже її забув.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Альборак Джабраїлі у цю мить взагалі був поза остро вом — у приміщенні квестури неподалік від Pio ді Сан Льоренцо він писав чергову начинену культурно-історич ними ремінісценціями скаргу щодо зниклого і досі не знайденого Росинанта. Усі інші гості, так чи інакше виявляючи свою гостру не хіть до виступу славнозвісної американки (вигуки з місць на кшталт «О ля-ля», тупання ногами, свист), разом із тим не виявляли нетерпимості аж настільки, щоб зірвати акцію й не дати Шалайзер догово рити.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
), за якими потяглися знову і знову потоками варварів усілякі булґари, хозари, чорні клобуки, кара-калпаки, обри, угри, печеніги, песиголовці, сироїди та половці — і жодні оборонні земляні вали не могли порятувати від летючої Азії цих безмовних, загадкових і досі не названих автохтонів, з якими нарешті виринаємо із небуття десь так аж у IX ст., коли-то зграя скандинавських пройдисвітів надумала об’єднати всю цю безголосу спільноту, всіх цих древлян, дулібів, кривичів, дреговичів, уличів, тиверців, полян, хорватів та «чюдь білооку» в єдину державу, очолювану ними ж, себто двома-трьома норманнами, затятими пияками і розбійниками, котрі навіть і слова не знали по-тутешньому, а самих себе йменували «руссю». Остання обставина, мабуть, і спонукала автохтонів визнати над собою чужинське князювання.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”