Словник Української Мови
Буква
1. Почуття роздратування, незадоволення або легкого гніву, спричинене невдачею, неприємністю, чи чиїмись діями, що перешкоджають бажаному.
2. Жаль, шкода, сум через втрату чогось або через нездійснені можливості (застаріле або поетичне вживання).
3. (у значенні вигуку) Вираз розчарування, досади, жалю.
Приклад 1:
Таки явився! Де тебе носило так довго?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Серце до Гната рветься, а злiсть i досада здержує… Де ж вiн?.. Вже й вечiр наближається, а на душi так погано, мов там прилип шматок чогось важкого i гне мене до землi!..
— Карпенко-Карий Іван, “Безталанна”
Приклад 3:
З лiсу виходить , худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. К и л и н а (скрикує радiсно, вгледiвши його, але зараз же досада тамує їй радiсть) Таки явився! Де тебе носило так довго? Не питай! К и л и н а Ще й не питай! Тягався, волочився, лихо знає де, по яких свiтах, та й “не питай”! Ой любчику, не тра менi й питати… Вже десь ота корчма стоїть на свiтi, що в нiй балює досi свита й шапка. Не був я в корчмi… К и л и н а Хто, дурний, повiрить? (Заводить). Втопила ж я головоньку навiки за сим п’яницею! Мовчи!
— Українка Леся, “Лісова пісня”