1. Насильницьким шляхом, з боєм заволодіти чимось, захопити щось.
2. Отримати доступ до чогось бажаного після тривалого чекання або зусиль.
3. Розірватися, розідратися на частини від сильного механічного впливу (про матеріал, предмет).
Словник Української Мови
Буква
1. Насильницьким шляхом, з боєм заволодіти чимось, захопити щось.
2. Отримати доступ до чогось бажаного після тривалого чекання або зусиль.
3. Розірватися, розідратися на частини від сильного механічного впливу (про матеріал, предмет).
Приклад 1:
І справді, спіраль торкається грані буття, Іван чує удар у серце, ціпеніючи, що зараз почнеться нескінченний обвал, який уже печинами, жорствою й щораз бриластішими уламками скель гуркотить його серединою, і тоді там, де не стає ні Івана, ні світу, дарма що Іван все це бачить і чує, бо хоча його нема, він якимось робом, і то значно інтенсивніше, ніж будь-коли в дотеперішньому житті, ще є, — висновується сліпучою петлею видиво: галактична спіраль-колесо, яке щойно трощило буття, адже повз Івана тільки но летіли в безвість руїни міст, загиджені з потрощених каналізацій, покалічені вибухом люди, залізяччя й потоки смердючої розмороженої птиці, виригувані розчепіреними, з повідриваними дверцятами холодниками з усіх кінців земної кулі, а, може, й з усіх закутків світобудови, — це саме Горгонне колесо серед свого все- поглинального нищення, нагло, так само спалахом, як і розрослося, втягає в себе зоряні мацаки-трощильні, на очах зменшується, хутко вкривається молоденькою травичкою, як дно на століття підступно пригаслого вулкану, лише на найвіддаленішому відтинку ще кілька секунд видно попередню галактичну спіраль, а тоді й вона береться завогченими луками, й Іван зауважує, що стоїть на березі Дніпра точнісінько, як тоді, коли він, вибравшися як турист на Україну з групою канадських українських прогресистів, яким він на той час симпатизував, як теля, що виросло в достатках Заходу й ще не знає смаленого вовка, паща котрого здалека виглядає коров’ячим вим’ям, повним цілющого марксо-ленінського молока, — відгалузився від групи не так завдяки тому настирливому причепі в Києві, що затявся будь-що-будь відкупити в Івана його єдині джинсові штани, пропонуючи в заміну навіть якість сірі ногавищі, як завдяки побаченню, що того дня так і не відбулося, з Ігорем Шкварком, малярем, полум’яною людиною й великомучеником, з котрим Іван на другий день після прибуття до Києва випадкого познайомився на одному з нудних (у кожному пеклі сидить по праведнику) офіційних прийнять, що мали продемонструвати телятам з-за кордону щасливе життя в найпередовішій країні світу, де за потьомкінськими лаштунками під невщухні сурми про рівність і братерство з ласки старшого братика з Москви, — звідки вже протягом трьох сот років, а тепер особливо люто і в небувалих розмірах, як перед погибеллю, стинають найкращі українські голови, — Мордовією, засланнями, вбивствами, психушками й тортурами на власній «не своїй землі» винищували цілу націю, перетворюючи заляканих, русифікованих недобитків на без’язике малоросійське бидло, поповнити лави якого Ігор відмовився ціною знищеного життя в концтаборі вже після того, як зі скандалом (який же ви прогресист, як ви надто пристрасно вболіваєте за нікому не потрібну, а найменше так званому українському народові, який тільки й мріє, аби дорватися поперед інших до великоросійського корита, вболіваєте за дрібнобуржуазну, а на теперішньому етапі виразно назадницько-мужицьку українську мову в Києві, матері «городов русских»! Запам’ятайте: «русских», а не «украинских»!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”