дорости

Приклад 1:
— її завжди опадає гординя завдяки неспроможності людського духу миттю дорости до розмірів уділюваного дару, і тому чоловікові, котрого Провидіння підносить над іншими, одразу ж іде обертом голова, і він найганебніше й відбігає так несподівано на долоні простягненого скарбу, який удруге вже ніколи не дається? — хоч і як згодом Ковжун побивався за ним, після внутрішнього падіння на Червоній горі вмить прозрівши на десятиліття, проте виша сила удруге вже не вкладала йому того, так легковажно згайнованого, сяйва всередину, за яким Ковжун побивався все життя, благаючи долю, аби вона йому бодай перед смертю ще раз уділила тієї благодаті), — коли він, відчувши, як йому в грудях наслідком нічим не заслуженої (таж як не стало матері в хаті, Онуферко просто не пам’ятав, аби колись, навіть вистоюючи з батьком обов’язкові служби Божі, він особливо ревно проказував би собі молитви чи взагалі якось винятково схвально поводився б), наслідком незміренної Божої ласки, оприсутнився (самозрозуміла річ, зменшившися до смертних розмірів, аби Ковжун здолав його витримати) Божий промінь, той самий промінь, за допомогю якого він, Онуферко Ковжун, був покликаний (ту силу він уже прочував у собі, і вона вже розширювала йому мозок і груди) унедійснювати найпотворніше зло на землі, око на яке йому відкрила вода мертвих, — коли він, зсудомлений гординею, розсердився (а якби не гординя, то чи завадили б йому ті баби?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”