доповнюваність

1. (у філософії, теорії систем) Властивість об’єктів або явищ, що взаємно доповнюють один одного, утворюючи єдине ціле; принцип, згідно з яким протилежні або різноспрямовані елементи можуть існувати лише у взаємному поєднанні, а не окремо.

2. (у біології, генетиці) Властивість нуклеотидних основ у молекулі ДНК або РНК утворювати специфічні пари (аденин з тиміном або урацилом, гуанін з цитозином) завдяки водневим зв’язкам, що забезпечує реплікацію та передачу генетичної інформації.

3. (у економіці, менеджменті) Взаємозв’язок між товарами, послугами або ресурсами, коли споживання або використання одного з них збільшує споживання або цінність іншого (наприклад, автомобіль і бензин, комп’ютер і програмне забезпечення).

4. (у математиці, теорії множин) Відношення між двома множинами, коли їх елементи можуть бути поєднані таким чином, що утворюють повну, цілісну систему без накладень або прогалин.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |