Приклад 1:
Кажется, живут печали по великих больш домах; Больш спокоен домик малый, естли в нужных сыт вещах. Ах, ничем мы не довольны — се источник всѣх скорбей!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
На домик так-сяк збився, а бiльше й нi з чого… Тодi почав розказувати Роман, як вiн жив у городi — спершу в солдатах, а тодi на службi в палатi; тiльки вiн уже не казав тепер, що був швейцаром, а говорив, що був «таким служащим, што, знаєш, надзираєть за йзданiєм». Тодi збалакались за мужикiв, i писар їх лаяв, що народ став неслухняний i все хоче, щоб на дурничку йому роблено, мов i не тямить, що, хоч такси й нема, ну а всякому звiсно, що опрiч годової плати, треба писаревi i за кожну роботу — чи за пашпорт, чи за розписку, чи ще за що — окремо заплатити… а мужик коли й скаже, що принесе мiрку картоплi, то пришле тiльки пiвмiрки, i отак усе… Гомонiли довгенько, аж поки писар сказав: — Ну, знаєш шо, Романе Пилиповичу?
— Невідомий автор, “186 Sieried Tiemnoyi Nochi Boris Dmitrovich Grinchienko”
Приклад 3:
Я бачу Пульхерiю Iванiвну, Афанасiя Iвановича i їхнiй домик. Вiн стоїть тепер (чомусь) над кручею.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”