домочок

Приклад 1:
Хто ж винен, що приходить воно тільки тоді, як усі — найменші й найтемніші — потреби твої задовольняються, що нагадує воно картковий домочок: одна карта впаде — вся будівля завалиться… «Щастя… — думав мляво Іван Семенович, коли, відбувши наради, повертався ввечері з міста. — У кожного воно своє, але ніхто не розуміє, в чім саме… — Та й думають про нього, тільки втративши… От як він або той п’яничка Си-чов…» Прізвище це нагадало йому весь учорашній вечір, зустріч з Куницею, з ким йому краще ніколи не розмовляти; розмову з Завадською, до якої йому краще ніколи не повертатись… «Бо й ні для чого», — спробував він переконати себе, почуваючи, що так само ні для чого повертатись йому і додому, в незатишні порожні кімнати, де все, навіть рип черевиків, говорить про самотність і порожнечу… Іван Семенович на мить уявив їх, як довгі роки свого життя наперед, і бажання не повертатись додому якнайдовше опанувало його… Він відчинив двері до «Mon геро».
— Тютюнник Григорій, “Вир”