докричатися

1. Криком змусити себе почути, привернути чиюсь увагу, намагаючись перекрити інші звуки або відстань.

2. Довести свою думку, позицію або правоту до когось наполегливими, часто емоційними висловлюваннями або постійним повторенням.

3. (У переносному значенні) З великими труднощами, після тривалих зусиль отримати відповідь, реакцію або домогтися чогось від когось.

Приклади вживання

Приклад 1:
— десь далеко на безмовнiй лiнiї свистав шугастий вiтер i глухо рокотав океан, кiлька секунд необжитий, незалюднений простiр над пiвнiчною пiвкулею давав їй знати про себе, нiби справдi в ньому “хтось кричав крiзь нiч її iм’я, неначе на тортурах”, — i не мiг докричатися, по чiм нiмий сигнал уривався: пiдводно‑зеленавим ряхтiнням засвi‑чувались баньки кнопок на слухавцi, i вибулькував з розтруба бездушний зуммер, — о, в вас обох стало б моцi повиводити з ладу всi телефоннi лiнiї над Атлантикою, ця скажена, жадна до життя мiць фугасила з його картин i твоїх вiршiв, ти впiзнала її вiдразу, тiльки‑но, опинившись у нього в майстернi й начепивши окуляри з товстими скельцями, станула перед полотнами, i так само вiн мусив упiзнати твою, — твою, котра в тi зимовi мiсяцi, так неждано й наповал збита з своєї, щойно вiднайденої осi (бо ти була — жiнка, жiнка, хай йому стонадцять чортiв: витка рослина, котра без пря‑мостiйної пiдпори, хай би навiть i намисленої, — без конкретного обличчя живої любовi — опадала долi й зачахала, тратячи всяку снагу до горобiжного розгону: кожен вiрш був прекрасним байстрям од якого‑небудь князенка з зорею в лобi, зоря звичайно потiм погасала, вiрш — лишався), — кинута напризволяще, та сила розривала тебе зсередини, люто дряпалася в стiнках твого єства i спорскувала в розпачливiй непритокманостi, ‑ “I раптом знов схотiлося — кричати, На лампу вити, пазурями драти Шпалери на стiнi — од явностi утрати, Од того, що тебе уже даремно ждати”, — аж доки, одного березневого дня, не обпалила все нутро моторошна думка, що вiн — помер, от просто взяв i помер, “вляпався в крапочку”, як i хотiв (зiзнався їй у цьому ледь не напочатку — з кривим посмiхом розганяючи авто, як лiтака на злiтнiй смузi, серед ночi на замiськiй дорозi, i мокрi лiхтарi в дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi, й чорний маслянистий блиск зустрiчних калюж, — все злилося, навально помчало навперейми, забиваючи дух, сто, сто двадцять, сто сорок, сто… сто шiстдесят? — не боїшся?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 2:
“), — на той час вона ладна була вже не те що говорити — голосити, нескiнченним двадцятичотиригодинним монологом (так неперетравлена їжа пре з отруєного органiзму в оба кiнцi), трясти його за плечi, щоб докричатися, та що ж це таке, чувак, — а чувак, мiж iншим, сiм’ю будувати приїхав, сурйозно, без дурникiв, привалив у чiм стояв, оце кохання! — i все випоминав їй, що, поки вiн тут з нею, у нього вдома на будiвництвi майстернi цеглу розкрадають, “Ти що, — бралась руками в боки: вiдьма, зечка‑блатнячка, зроду не пiдозрювала себе такою, — хочеш, щоб я тобi неустойку заплатила?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: дієслово () |