Словник Української Мови
Буква
1. Рухаючись, наздоганяти когось або щось, досягати того самого місця або стану; наздоганяти.
2. Перен. Досягати того самого рівня, стану, якості, що й хтось інший або щось інше, після відставання; наверстати, компенсувати відставання.
3. Розм. Завдавати комусь догану; дорікати, картати, сварити.
Приклад 1:
— Дожене, дожене, дожене, — переминав сухими губами Оливка, а Наливайко, і Жбур, і все на березі військо повторювали мимоволі за Оливкою оте його «дожене, дожене» та нахиляли-відкидали вперед-назад плечі, тим самим помагаючи Сашкові доганяти коня. Раптом жеребець оглянувся й на розореній своїми грудьми полохливій воді побачив заліплене чорними синцями, розквашене золоте обличчя Сашка.
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”
Приклад 2:
Ні, ти не жени, голубчику, язика висолопивши, ти спинись, прохолонь та подумай — а чи неодмінно цю самицю потрібно тобі доганяти? А може, тобі просто час надійшов по лісі ганяти — і байдуже, за ким саме, чи за X, чи за У?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Компанiя далеко вiдiйшла вiд вiлли, i мадмуазель Арйон побiгла доганяти її. Тодi ж Сайгор повернувся й побачив бiля себе баришню з редвидату — не Тоню.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”