Словник Української Мови
Буква
1. (у філософії, особливо в екзистенціалізмі) Процес активного, свідомого та цілеспрямованого здобування чого-небудь, утвердження власного буття через діяльність; творче самоствердження особистості у світі.
2. (застаріле або рідковживане) Дія за значенням дієслова «добути»; здобуття, одержання, набуття чого-небудь.
Приклад 1:
Тепера сам, одступниче, карайсь, Бо преступив ти заповіт од Бога: Він дав меча за віру пресвяту, За добуття побраттям меншим долі; А ти свою гординю тішить хтів? Ти не вважав, чого бажає матір, Знеможена на ранах, на сльозах, — І сам тепер накликав рідній муки.
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”