дно

1. Нижня поверхня, основа посудини, резервуара чи будь-якого заглиблення, що безпосередньо контактує з тим, що в ньому міститься.

2. Тверда поверхня водойми (річки, озера, моря) або іншого природного чи штучного басейну, вкрита ґрунтом, мулом, піском тощо.

3. Перен. Найнижчий, мінімальний рівень чогось, найгірший стан; крайній ступінь занепаду, деградації.

4. Перен. Соціальні прошарки суспільства, що перебувають на найнижчому щаблі, представники декласованих елементів.

5. Техн. Нижня, часто горизонтальна частина або деталь конструкції, що слугує основою, опорою (наприклад, дно циліндра, дно снаряда).

Приклади:

Приклад 1:
Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на дні лежить рибалка, над ним сидить … «Той, що греблі рве» Нехай його покине! Нехай до мене зрине!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Аще кая суть вiдьма, та не пог­ряз­неть на дно рiч­ноє, аще i ка­мень жер­нов­ний на виї єя при-чеп­лють; аще же неп­ри­час­на єсть злу се­му, абиє пог­ряз­неть у во­дi. По­ве­лiть, па­не сот­ни­ку, чи то­пить їх?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Як же до­нес­ли до паль, тут скру­ти­ли їй вiрьовка­ми ру­ки i но­ги гар­ненько; та вiрьовки i поп­ро­дi­ва­ли у пет­лi, що на па­лях, та, пiд­су­нув­ши її вiрьовка­ми уго­ру, як плюс­ну­ли ра­зом у во­ду… Та, як ка­ме­ню­ка, пiш­ла на дно, аж тiльки бульбаш­ки за­булько­тi­ли!.. – Тягнiть на­зад, тяг­нiть!..
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”