днесь

Приклад 1:
Чи по­нят­но вам те­пе­реч­ки, доб­ро­дiю, вiд­кiль сiя на­пасть пос­ти­же на­шу па­лес­ти­ну, яко не iма­ми нi крап­лi до­щу, да­же i до днесь? Ну­те-бо, не по­зi­хай­те та ка­жiть: чи уро­зу­мi­ли гла­го­ла­нiє моє?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
– за­го­мо­нi­ла шин­кар­ка на не­вiст­ку, так та й за­мовк­ла; а щось, ма­буть, доб­ре хо­тi­ла ка­за­ти… А там, з дру­го­го кiн­ця, край верб, шко­ля­рi за­мiсть то­го, щоб у шко­лу йти та ко­му з час­лов­ця, ко­му з псал­ти­ря сти­хи твер­ди­ти, а ко­му мно-тло скла­да­ти, во­ни, зiб­рав­шись у куп­ку, та скон­по­но­ва­ли вiр­шу на сво­го дя­ка, та ни­щеч­ком на шос­тий глас i вис­пi­ву­ють: Прийдiте усi при­хо­жа­ни, Подивiтесь, на­шi всi дя­ки п’янi, А най­бiльше Си­ме­он – оба­че, Од го­рiл­ки нi­чо­го не ба­че, Й на кри­ла­сi не вмiє спi­ва­ти, I псал­ти­ря за­був чи­та­ти, Тiльки й вмiє шко­ля­рам су­бiт­ки да­ва­ти, Днесь дя­чи­ха раз йо­му го­ло­ву ми­ла, А, iз­мив­ши, свiт­ло по­га­си­ла… Як же врi­же їх на сiм сло­вi пан Си­ме­он рiз­кою, що з до­му при­нiс; та як по­же­не їх нею до шко­ли, а сам, по­га­ня­ючи їх, бо­житься, що за сюю прик­лад­ку, оп­рiч су­бiт­ки* (*Ка­ран­ня шко­ля­рiв по су­бо­тах. ), що по за­ко­ну по­до­ба, бу­де їх шква­ри­ти що в бо­га день цi­лий мi­сяць… А там, бi­ля млин­ка, от там що дiється!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Дѣва херувимов главна, И престолом вышним днесь, А вмѣщен тот в яслѣх полно, Коего есть не довольно, [Чтоб] вмѣстить и небо небес. О блаженны тій очи, Что на сію тайну зрят, Коих в злой мірской полночи Привела к богу заря.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”