дмух

1. Вигук, що імітує звук різкого видиху повітря або звук, що виникає при швидкому русі повітряного потоку (наприклад, від вітру, дихання, працюючого вентилятора).

2. Уживається як власна назва (ім’я, прізвисько) або як частина термінології (наприклад, в назвах персонажів, продуктів, технічних пристроїв), що може вказувати на зв’язок із повітрям, дутим, вітром.

Приклади:

Приклад 1:
Та й дмух­ну­ла на Оле­ну, а та нi з сього нi з то­го i ста­ла со­бi дрi­ма­ти. Вп’ять вра­жа ба­ба ста­ла гор­щик мi­ша­ти i вп’ять кри­чить у ко­мин тiї ж ре­чi: “Тер­лич, тер­лич!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 2:
Та вп’ять дмух­ну­ла на хо­рун­жiв­ну, а во­на, сер­деш­на, так i зас­ну­ла… Ста­ла ба­бу­ся ут­ре­те мi­ша­ти зiл­ля i вже що є ду­ху у тру­бу кри­чить на тер­лич; i як до­ве­ла до од­но­го, так аж за­пи­ща­ла вiд на­ту­ги, кри­ча­чи зо всiєї си­ли та зо­ву­чи па­на Ула­со­ви­ча, а на хо­рун­жiв­ну дмух­ну­ла i го­во­рить: “А хто спить та со­пе, так не­хай i зах­ро­пе”. А вiд сього пан­на Йо­си­повнй бе­бех у по­душ­ки та й зах­ро­пi­ла на всю ха­ту… А тут щось iз сi­ней у хат­нi две­рi – геп!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Ось воно: “Дмух ну – прийміть Дух Святий”. Таким чином будеш одне й те ж З ним, як і він з батьком твоїм.
— Тютюнник Григорій, “Вир”