1. У давньоіндійській поетиці та естетиці — ключова категорія, що означає прихований, вторинний смисл, натяк, поетичний настрій або резонанс, який виникає за межами прямого значення слів і є найвищою цінністю художнього твору.
2. Назва впливової теорії поетики (теорія дхвані), розробленої в IX столітті індійським вченим Анандавардханою, яка розглядає імпліцитний зміст (дхвані) як душу поезії.