дірка

Приклад 1:
Чи саме така вже природа заздрости, що вона й не потребує жодних підстав, бо заздрість — це просто дірка в душі, і хочби й скільки простягав людині, враженій заздрістю, живих, цілющих хлібів, вони незмінно обертатимуться на камінь, бо ніщо в світі не спроможне загатити прірву, розпанахану заздрістю? Тією самою заздрістю, що спонукує людину, як у тій притчі, волати, ніби її хрест найтяжчий, і бігати від одного хреста до другого, силкуючися зрушити котрийсь, значно менший, ніж свій власний, з місця, щоб нарешті після марних зусиль добігти до того єдиного, на котрий вистачає сили, аби, захекано примоцувавши ношу на плечі, постерегти, що то і є власний хрест, який попервах здавався найтяжчим, тому що в заздрости, як і в страху, очі великі, і саме з цієї причини йому, Богданові, тепер і здається, ніби Іван добіг найкоштовнішого, найнепроминальнішого скарбу, за яким досі тужив він, Богдан, сам про те не здогадуючися?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”