Древослів

Словник Української Мови

дільниця

Буква

1. Територіальна одиниця, частина адміністративного району, населеного пункту або виборчого округу, що виділяється для виконання певних організаційних, управлінських чи обслуговуючих функцій (наприклад, дільниця дільничного лікаря, виборча дільниця, земельна дільниця).

2. Відокремлена ділянка, зона, сектор у межах якогось простору, призначена для конкретної діяльності (наприклад, будівельна дільниця, лісова дільниця, дільниця цеху).

3. У військовій справі — ділянка місцевості, смуга чи район, що призначені для оборони, огляду чи охорони певним підрозділом (наприклад, вогнева дільниця, дільниця оборони).

4. У залізничній справі — частина залізничної колії між двома роздільними пунктами, що є окремою господарською одиницею у системі експлуатації (залізнична дільниця).

Приклади вживання

Приклад 1:
Офіційно місто складалося з кількох дільниць, але був і неофіційний, «історичний», так би мовити, поділ: центр, до 1939-го заселений автохтонами, а з 1946-го — здебільшого «визволителями» та партфункціонерами; височанка — осереддя міщухів-скоробагатьків та підприємливих селюків; підгірки — дільниця, що асоціювалася насамперед із районним шпиталем, населена добропорядними (мабуть, через близькість музею-садиби Івана Франка) громадянами; загір’я — пристанційне задуп’я, загальний пострах, лігво місцевого люмпену та криміналу; т.зв. «посьолок» — територіально найбільша частина міста, де в залізобетонних блоках та цегляних «хрущовках» мешкав пролетарський інтернаціонал з усіх куточків СРСР, що приїжджав по «довгий карбованець» на будівництво чергового хімзаводу, а позаяк карбованець завжди виявлявся коротшим від обіцяного, заробітчани зазвичай залишалися працювати на ними ж збудованих підприємствах.
— Невідомий автор, “036 Izdrik Iurii Fleshka 2Gb”

Частина мови: іменник (однина) |

Більше записів