Словник Української Мови
Буква
1. Велике, старовинне городище або укріплене поселення, що зберегло сліди життєдіяльності людини (житла, оборонні вали, рви тощо) і є археологічною пам’яткою.
2. Місцевість, де колись існувало таке поселення, що зазвичай зберігає відповідну назву у топоніміці.
3. (у переносному значенні) Про щось дуже велике, громіздке або те, що залишилося від чогось масштабного в минулому.
Приклад 1:
Тут Палінур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через річку не везуть; Но баба зараз розлучила, Енею в батька загвоздила, Щоб довго не базікав тут, Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевіз, Де засмальцьований дідище Вередовав, як в греблі біс; Кричав, буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений, Як водиться в шинках у нас; Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом, гречним, Нехай же зносять в добрий час. Харон, таких гостей уздрівши, Оскілками на їх дививсь, Як бик скажений заревівши, Запінивсь дуже і озливсь: «Відкіль такії се мандрьохи, І так уже вас тут не трохи, Якого чорта ви прийшли?
— Самчук Улас, “Марія”