1. У візантійській церковній музиці — збірник богослужбових піснеспівів (ірмосів, стихир, тропарів тощо), організований за принципом восьмигласія (октоїха) та розподілений за ладами (діатонічними наспівами).
2. У давньогрецькій музиці — інструмент (можливо, різновид монохорда або ліри), призначений для вивчення та демонстрації діатонічного звукоряду.