1. Філософсько-естетичний принцип, заснований на концепції діалогу як основної форми людського мислення, спілкування та художнього відображення дійсності, розроблений у працях М. Бахтіна.
2. У літературознавстві та мовознавстві — художній прийом або властивість тексту, що полягає у відтворенні або імітації форми, структури, інтонацій та логіки живого діалогу, спрямованого на взаємодію різних свідомостей, позицій або «голосів».
3. У лінгвістиці — елемент мови (слово, вираз, граматична форма), характерний для розмовного мовлення та діалогічної мови, що вживається в художніх творах для надання мові персонажів живості та природності.