діалект

1. Місцева розмовна мова, що має певні відмінності у звуковому складі, граматиці та лексиці від літературної мови або інших подібних мовних утворень, але не має власної літературної норми.

2. Сукупність мовних особливостей (вимова, граматика, словник), властивих мові населення певної території, соціальної групи чи професії.

3. У класифікації мов: регіональний або соціальний варіант мови, який є підсистемою загальнонаціональної мовної системи.

Приклади:

Приклад 1:
Однак покутський діалект для Стефаника був однією з найважливіших прикмет його художнього мислення. Крім діалектних особливостей (на лексичному, фонетичному, морфологічному і синтаксичному рівнях), творам новеліста була властива ще деформація слів в устах дитини та неосвічених селян, що виконувало стилістичну роль, а також деякі суто мовленєві відмінності, залежні від характеру творчого задуму, психологічного стану персонажа, його реакцій на світ і на оточення.
— Зеров Микола, “Камена”

Приклад 2:
Шляхом логічних умовиводів та геніальних здогадок він зумів прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською, вавилонською (діалект аккадської) та еламською (копію цього напису доправив у Європу ще в XVII ст. італійський мандрівник П’єтро делла Валле).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”