1. У лінгвістиці — фонетичне явище, при якому один голосний звук розпадається на два елементи (звичайно на дифтонг) в процесі історичного розвитку мови або в діалектних варіаціях.
2. У віршуванні — стилістичний прийом або метричне явище, коли два сусідні голосні звуки, що належать різним складам, не утворюють дифтонг і вимовляються роздільно, що може впливати на ритміку вірша.