Словник Української Мови
Буква
1. Східнослов’янське плем’я, що мешкало в Поліській низовині (територія сучасної Житомирської та північної частини Київської області) і було одним з етнічних компонентів формування українського народу; входило до складу Київської Русі.
2. У широкому вжитку — жителі або уродженці Полісся, особливо Житомирщини.
Приклад 1:
Що дає тоді тон місту, так це численні артілі робочих мулярів та теслярів з Вятки та з інших губерній: оті «вятичі, та радимичі, та деревляни, та дуліби» — як жартом кажуть на них московські інтелігенти. Та од їхнього гуркоту і гуків кожен, звичайно, радніший на літо втекти і не поспішає вернутися до міста перед часом.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
На нових осадах знає їх і Константан Порфірородний, вичисляючи сусідів печенігів на правім боці Дніпра в такім порядку: Русь (поляни), уличі, деревляни, лучани (De administr.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”