1. Рідкісна назва для невеликої, часто саморобної, лампи або світильника, що використовувався в побуті, зокрема в давніші часи.
2. У переносному значенні — застарілий, неяскравий чи несуттєвий джерело світла або просвітництва.
давучка
Буква
Приклади:
Приклад 1:
Звісно, Іванові й на думку не спало, що Богдан тільки тому так мляво зареаґував на його сповідь, що його, Іванові, оповідки зненацька діткнули Богдана за живе, а що Богдан не годен був одразу потамувати болю, який кущем отруйних колючок обпалив йому середину, скаламутивши душу й мозок, то саме Богданів хвилевий брак рівноваги Іванові й видався незвичайною млявістю, в яку той, мовляв, заліг на зимову сплячку, замість належно вислухати, його, Івана, як це Богдан досі щоразу й вислуховував, бож звідки було Іванові здогадатися, що Богдан, його давній, справді не раз, здавалося, в біді випробуваний приятель, йому, Іванові, заздрить, коли ця безглузда давучка заздрість на самого Богдана звалилася, як грім з ясного неба, змусивши його, Богдана, який раніше (а тоді хіба не було на те значно більше підстав, ніж тепер?) ніколи не заздрив Іванові, раптом, пустившися берега, ницо, чорно позаздрити (чи це сталося лише тому, що в людській свідомості щомиті, на подобу рогів достатку, відростають медузні мішечки, з яких наслідком на секунду порушеної душевної рівноваги й заціпеніння духу, замість світла, видушуються гідри, що їх людина до смерти не годна подолати, як тепер Богдан свою безглузду заздрість до Івана?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”