дарування

Приклад 1:
Це ще були не дарування, а тимчасові пожалування, однак поступово пожалувана земля ставала спадковою власністю, тим більше, що сам цар згодом став відписувати її «на вічні часи». Для позначення меж цих полів ставився межовий камінь — кудурру — з викарбуваним на ньому відповідним царським декретом.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 2:
Першою і головною спільністю дарування себе є шлюб i родина, правду про родину Іоанн Павло II читає у світлі Христового апелювання « до початку», коли залишається вираженим первісний намір Творця щодо людини; шлюб є зустріччю i поєднанням, відображенням чоловіка i жінки у Творці, який обрав його місцем призначення існування нових людських осіб. У теології Іоанна Павла II шлюб зростає до рангу «пра-знаку» творчого входження Бога у світ, або «пра-причастя» (знаку привітного i діючого діяння милості).
— Котляревський Іван, “Енеїда”