Словник Української Мови
Буква
1. Чоловіче особове ім’я, українська форма канонічного імені Даниїл, що походить від давньоєврейського імені Данієль (Бог мій суддя).
2. Народна назва рослини звичайний дзвоник (Campanula), поширена переважно в західних регіонах України.
3. У народній творчості та фольклорі — персонаж, часто жартівлива або сатирична назва або звертання до чоловіка.
Приклад 1:
Переді мною стара фотографія, яка щасливо увічнила одну з них: Стус, Світличні, Іванисенки, Дворки, Михайло Горинь, Данило Шумук, Зіна Ґеник-Березовська, я, наші діти. Вогнище, печена картопля, пісні, анекдоти… А поміж тим — обмін важливою інформацією, серйозні дискусії.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Близші означення дає Галицька лїтопись, кажучи, що Данило воював Чернигівщину «отъ крещения до вознесения», значить заклик Володимира і похід Данила треба класти на остатнї місяцї 1234 р. Коло вознесения (17/V) Данило вийшов з Чернигівщини (в Галицькій лїтоп. він «створи миръ» з Михайлом чернигівським, по Новгородській — Михайло змусив Данила забрати ся, «створивъ пре лесть» і побивши богато Галичан).
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”
Приклад 3:
Данило подав ся на Угорщину, а вернувши звідти пустошить Галичину разом з братом «зимЂ приспЂвши» — отже в остатнїх мїсяцях 1235 р.; супроти того вихід Данила з Галича мусїв би місце десь в осени 1235 р. Дїйсно, угорські лїтописи кажуть, що Данило брав участь в церемонїї інтронїзациї Белї 14/X. 1235, по смерти його батька кор.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”