данте

Данте — італійський поет епохи Пізнього Середньовіччя, один із засновників літературної італійської мови, автор «Божественної комедії» (повне ім’я — Данте Аліг’єрі, італ. Dante Alighieri; 1265–1321).

Данте — усталена назва головної поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» (наприклад: «вивчати Данте», «образність Данте»).

Приклади вживання

Приклад 1:
), Г. Серебрякова про Маркса, Чехов — листування з Кніппер, Горький, Хвильовий, Епік, Ю. Герман, Микитенко, Гашек, Леся Українка, Дживилегов про Данте, Яновський, Скляренко, Сергеєв-Ценський, Гладков, Бальзак, Б. Ясенський, Меріме, Федін, Флобер, «Петро І» Толстого, «Платон Кречет» Корнійчука, Еренбург, Ейхенбаум про Лєрмонтова, «Кюхля» Тинянова… Улюблені автори матері — Чехов, Толстой, Паустовський, Шолом-Алейхем, Голсуорсі, А. Франс, Р. Роллан, Шевченко, Леся Українка, Коцюбинський… Їхні образи і твори живуть поряд з нею, поповнюють ряди близьких людей, з ними мовби ведеться постійний діалог, це паралельний світ, який завжди з нею і до якого вона активно залучає своїх близьких і передусім дочку. Читання вголос — незмінна і постійна традиція.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Та вже ж і Данте каже, що то одна з найгірших мук — ricordare la felicita nella miseria[65]… їм скука, мені — жаль, гарна перспектива! Це навіть негігієнічно і для них, і для мене було б!» — іронічно усміхнувсь Лаговський сам до себе.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
Кожну кару прийму, як розраду, — Тiльки, сили небеснi, не це: Ощадiть од Вкраїнського Аду — Мусового томлiння живцем Без надiї, без дiї,без часу, В порожнечi, на безвiсти — там, Де ще прiють по сотнях нещасних Рештки того, що мало б — життям, Стрепенувшись, рвонутись зi шкiри, Здерши в кров її з стiп i долонь, — Як стратенча душа з‑пiд сокири — На безсмертний, летючий вогонь”, — отаке я писала, допросилася називається, теж знайшовся — Данте в спiдницi! У Данте‑бо був — не лише Вергiлiй, у нього була — Беатрiче.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: t.d. () |