1. (розм.) Запам’ятовувати щось шляхом багаторазового повторення, заучувати напам’ять.
2. (перен., розм.) Набридати комусь постійними розмовами про щось, нав’язувати свою думку або знання.
Категорія: З
-
забучування
Забучування — процес механічного засвоєння інформації шляхом багаторазового повторення, часто без глибокого розуміння її змісту.
Забучування — у педагогіці: спосіб навчання, що ґрунтується на запам’ятовуванні матеріалу (наприклад, правил, формул, віршів) до автоматизму.
Забучування — у психології: набуття навички або знання через постійну практику та повторення, що призводить до їхньої фіксації в пам’яті.
-
забучитися
1. (розм.) Втратити здатність мислити, зненацька стати безтямним, одурілим від сильного враження, переляку, подиву тощо; затупіти, остолоніти.
2. (перен., розм.) Втратити кмітливість, здатність до розуміння; перестати розуміти що-небудь.
-
забучити
1. (розм.) Запам’ятати щось дуже добре, вивчити напам’ять, часто шляхом механічного повторення.
2. (перен., розм.) Зробити щось дуже інтенсивно, з великим напруженням або запалом, часто до виснаження.
-
забучений
Забучений — такий, що належить до забуку, пов’язаний із забуком (рідко вживаним терміном для позначення забуття, стану забуття).
Забучений — той, що перебуває у стані забуття, занепаду, занедбаний; закинутий, покинутий.
-
забучавітися
1. (про рослини) набути вигляду бучав’я, стати схожим на бучав’я; покритися бугристо-пухкими наростами, потовпшуватися.
2. (переносно, розмовне) стати грубим, неотесаним, невихованим; загрубіти в манерах.
-
забучавіти
Втратити свіжість, стати в’ялим, млявим (про рослини, їхні частини).
Втратити силу, енергію, бадьорість; стати млявим, апатичним (про людину).
Перен. втратити інтенсивність, силу, активність (про явища, процеси, почуття тощо).
-
забучавілий
Забучавілий — такий, що забучавів, тобто втратив свіжість, став млявим, в’ялим, зів’ялим (переважно про рослини, овочі, фрукти).
Забучавілий — переносно: такий, що втратив життєву енергію, силу, бадьорість; млявий, апатичний.
-
забухкотітися
Забухкотітися — діалектне дієслово, що означає почати бухкотіти, видавати глухий, гуркотливий звук, набухаючи або киплячи (наприклад, про тісто або рідину).
-
забухкотіти
1. Почати бухкотіти, видавати глухі, урчачі звуки, наче від кипіння або бурчання.
2. Розпочати говорити голосно, швидко та з запалом, часто з обуренням або несхваленням.