Словник Української
1. Шкіряний або матер’яний ремінь, нашийна лямка, яку одягають на шию тварини (наприклад, собаки, коня) для кріплення повідка, прив’язі або як частину збруї.
2. Жорсткий або м’який комір, частина одягу або спеціального спорядження, що охоплює шию (наприклад, лікувальний ошийник при травмах).
3. Переносно: будь-який предмет або явище, що обмежує свободу, стримує, символізує залежність або підпорядкування.
1. Вузька смуга шкіри, тканини або іншого матеріалу, що охоплює шию тварини, зокрема домашньої (коня, собаки тощо), і до якої можуть кріпитися повід, нашийник, дзвіночок або інші пристосування.
2. Застаріла назва для нашийника, коміра або іншого предмета одягу чи упряжі, що знаходиться на шиї.
3. У техніці та ремеслах — деталь, кільце або обод, що охоплює кінцеву частину циліндричного об’єкта (наприклад, бочки, валу) для його зміцнення або з’єднання.
1. (Про тварин, переважно собак) Такий, що має на шерсті білі плями, цятки або відмітини; рябий, пістрявий.
2. (Переносно, розмовне) Про людину: такий, що має на обличчі, тілі значні сліди від вересу, синців або подряпин; побитий, пошарпаний.
1. Видати шиплячий звук, зашипіти (про змію, гусака, гідру тощо).
2. Перен. рідко. Різко освистати, висловити несхвалення або обурення шиплячими звуками або словами.
1. Помилитися, зробити щось неправильно, допустити промах або неточність.
2. Зазнати невдачі, не досягти бажаного результату, не влучити в ціль (у прямому чи переносному значенні).
1. Вишикувати, поставити в ряд, у шеренгу; розмістити в певному порядку.
2. Перен. Організувати, налагодити, упорядкувати щось.
Стати в ширенгу, вишикуватися; розташуватися в певному порядку, зазвичай в ряд або в колону.
Перенісн. Привести свої думки, плани або справи в належний порядок; організуватися, підготуватися до чогось.
1. Власна назва села в Україні, зокрема села у Хмельницькій області.
2. Рідкісне прізвище українського походження.
1. Технічний термін, що означає: обладнаний шинами, покритий або захищений гумою (наприклад, про колесо, ролик, гумову стрічку конвеєра).
2. У власній назві “Ошинований” (з великої літери) — прізвище.
1. Технічний термін, що позначає процес встановлення або заміни шин на колесах транспортного засобу (автомобіля, вантажівки, трактора тощо).
2. Власна назва (Ошинування) — рідкісне прізвище або географічна назва, що походить від дії “ошинувати”.