Словник Української
1. Науково необґрунтована, хибна теорія, що видає себе за правдиву, часто створена для введення в оману або пропаганди певних ідей.
2. Псевдонаукова конструкція, що імітує форму та мову наукової теорії, але не відповідає критеріям науковості (перевірності, логічної неузгодженості, відповідності фактам).
1. Який лише зовнішньо, формально належить до християнства, але суперечить його істинним ідеям, принципам або вченню; лицемірно прикривається християнською риторикою або символами.
2. Створений або використовуваний такими особами чи групами; що характеризує псевдохристиянську діяльність, інституцію чи ідеологію.
Особа, яка систематично або в конкретній ситуації говорить неправду, обманює; брехун.
Той, хто схильний до брехні, має таку рису характеру; брехун (узагальнена характеристика).
1. Який містить неправду, обман; брехливий, нещирий.
2. Який не відповідає дійсності, істині; фальшивий, удаваний.
3. Схильний до брехні, обману; нечесний.
1. Застаріла назва столового приладу для набирання рідкої їжі, те саме, що сучасна “ложка”.
2. (у спеціальному контексті) Невелика ложечка, часто з довгою ручкою, призначена для конкретних цілей (наприклад, для розливу ліків, дозування чаю, кави тощо).
3. (переносне значення, рідко) Те, що має форму, вигляд або призначення, подібне до ложки.
1. Рідкісне прізвище українського походження, що може вказувати на особу з певного регіону або роду.
2. У місцевих говірках — можлива назва рослини або предмета побуту (вживання потребує уточнення в конкретному регіоні).
1. (діал.) Повільне, мляве ходіння або пересування; ледарювання, байдикування.
2. (діал.) Нерішуче, вагоме поводження; коливання, зволікання.
Либати — у технічній термінології (зокрема, в будівництві та деревообробці): обрізати, зрізувати кромку, край або ребро дошки, бруса тощо, надаючи йому певного профілю (наприклад, закруглення, фаски), або виконувати поздовжній виріз (шпунт, паз) для щільного з’єднання деталей.
Либати — у діалектній лексиці: обрізати, підрізати, згладжувати краї чогось; легенько торкатися, зачіпати щось.
1. (діал.) Хитатися, гойдатися, коливатися на воді або в повітрі (про човен, колиску тощо).
2. (перен., діал.) Вагатися, не мати певної думки, не приймати рішення; ледачити, байдикувати.
Либацтво — власна назва українського козацького роду (козацько-старшинського, згодом дворянського), що походить від полковника Київського полку (кінець XVII — початок XVIII ст.) Михайла Либа.