Словник Української
1. Який перебуває у доброму здоров’ї, повний сил і енергії, не має жодних ознак хвороби чи пошкоджень.
2. (У розмовній мові) Який цілком неушкоджений, у повному порядку, без жодних поломок (про предмети, механізми тощо).
3. (У розмовній мові, часто з відтінком здивування або іронії) Який несподівано з’явився або виявився у доброму стані, незважаючи на побоювання чи припущення про протилежне.
1. Такий, що має життя, здатний до життєдіяльності, до відтворення; протилежне до мертвий, неживий.
2. Справжній, природний, не штучний; такий, що зберігає властивості, вигляд чогось існуючого в дійсності.
3. Повний життя, енергії, руху; активний, діяльний, жвавий.
4. Яскравий, виразний, інтенсивний (про колір, відтінок).
5. Такий, що безпосередньо відбувається за участю присутніх, без попередньої підготовки або запису.
6. У граматиці: такий, що позначає предмети живої природи (про групу іменників).
7. У техніці: такий, що знаходиться під електричною напругою (про провідник, контакт).
живжикуватися — (розм.) набиратися сили, енергії, бадьорості; оживати, пожвавлюватися.
1. (рідко) Виконувати роль або працювати на посаді живжика (помічника машиніста паровоза).
2. (переносно, розм.) Бути помічником, виконувати другорядну, підсобну роботу; допомагати комусь у якійсь справі.
1. Власна назва персонажа з українського фольклору та народних казок, зокрема з циклу про Котигорошка; могутній велетень, який має надприродну силу, що походить від землі (від живих жил земних), і тому вразливий лише тоді, коли його відірвано від ґрунту.
2. (переносно) Про дуже міцну, кремезну, сильну людину; могутній чоловік.
1. Маленька жива рибка, яку використовують як наживку для лову хижих риб.
2. Молодий пагін, живчик — частина рослини (гілочка, брунька), що використовується для прищеплювання або вкорінення з метою розмноження.
3. Переносно: жвава, енергійна, спритна людина (зазвичай про дитину або молодь).
1. Стосовний до живетів (давньої групи східнослов’янських племен), що мешкали в басейні річки Прип’ять та її приток; властивий живетам, створений ними.
2. Стосовний до археологічної культури раннього середньовіччя (VI—VIII ст.), пов’язаної з цими племенами.
1. (діал.) Те саме, що живиця — смолиста речовина, що виділяється з пошкоджених місць хвойних дерев.
2. (діал.) Міцний напій, настоянка на горілці; живиця.
3. (діал., перен.) Живильний сік, основа чогось; те, що дає життя, підтримує існування.
1. У медицині — запальне захворювання шкіри, що характеризується обмеженим набряком з різко окресленими підвищеними червоними плямами, які часто супроводжуються свербінням або печінням; кропив’янка.
2. У ветеринарії — інфекційне захворювання свійських тварин (переважно коней), що викликається стрептококами і проявляється гнійно-некротичним запаленням сполучної тканини, часто у ділянці холки та спинного хребта.
1. (про рослини) Який має яскраво-зелений, насичений колір, що свідчить про свіжість та життя; живий, свіжий.
2. (переносно, про почуття, спогади тощо) Який зберігає силу, яскравість, не втратив актуальності; живий, незгасний.