Словник Української
1. Властивість художнього твору, пейзажу, виду тощо, що відзначається багатством і яскравістю кольорів, виразністю зображення, естетичною привабливістю, подібною до картини.
2. Переносно: виразність, образність, наочність мови, опису, розповіді.
3. У мистецтвознавстві: сукупність художніх якостей, властивих живопису як виду образотворчого мистецтва.
1. Прислівник до слова “живописний” у значенні: так, як властиво живопису; образно, наочно, виразно.
2. Переносно: дуже яскраво, барвисто, мальовниче (про зображення чогось мовою або про реальний вигляд).
1. Який стосується живопису, властивий живопису; призначений для живопису.
2. Такий, що можна зобразити на картині; мальовничий, красномовний, виразний.
3. Переносно: дуже яскравий, барвистий, образний (про мову, опис тощо).
Художник, який створює твори мистецтва за допомогою фарб, зазвичай на полотні, дошці, стіні тощо; маляр.
Людина, яка професійно займається живописом як видом образотворчого мистецтва.
1. (заст.) Бути зображеним, відтвореним у живопису; мати своє відображення в картинах.
2. (перен., рідк.) Яскраво, барвисто описуватися, зображатися в літературному творі, оповіді тощо.
1. Майстерно, яскраво та детально зображати, описувати щось словами, передаючи образи, подібно до художника, що пише картину.
2. Уживається також у прямому, застарілому значенні: займатися живописом, писати картини, малювати.
1. Те саме, що живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою фарб, нанесених на плоску поверхню.
2. Застаріла назва для художнього опису, яскравого словесного зображення кого-небудь або чого-небудь.
1. Вид образотворчого мистецтва, творіння художніх образів за допомогою фарб, що наносяться на плоску поверхню (полотно, дошку, стіну тощо).
2. Твір такого мистецтва, картина, зображення, виконане фарбами.
3. Переносне значення: яскравий, барвистий словесний опис чого-небудь, що створює уяву про щось у образах.
1. Властивість живоносного, здатність дарувати, підтримувати або відновлювати життя; життєдайна сила.
2. У християнській традиції — епітет, що надається джерелу, воді або рослині, яким приписується чудесна цілюща або життєдайна сила; також образна характеристика святині чи символу, що несе духовне життя.
1. Який дає життя, сприяє життю, зберігає життя; життєдайний, життєтворчий.
2. У релігійному контексті, зокрема в християнстві: такий, що дарує духовне життя, благодать, спасіння (наприклад, про Хрест, про Благодать).
3. У переносному значенні: сповнений життєвої сили, енергії, що оживлює, надихає, поновлює сили.