Словник Української
1. Висловлювати невдоволення, скарги на когось або щось, повідомляти про неприємності з метою отримати співчуття, допомогу або виправлення ситуації.
2. (застаріле) Подавати офіційну скаргу, позов до вищої інстанції або суду на когось; обвинувачувати.
3. (у значенні зворотного дієслова “жалуватися комусь”) Ділитися своїми переживаннями, сумом, горем, шукаючи розуміння та моральної підтримки.
1. Відчувати або виявляти співчуття, милосердя до когось; щадити, прощати.
2. Дарувати комусь щось, нагороджувати, давати в знак ласки або винагороди (застаріле).
3. (у безособовому вживанні) Жалкувати, відчувати сум, жаль з приводу чогось (розмовне).
1. (істор.) Грошова винагорода, платня за службу, особливо військову або державну, що виплачувалася регулярно (наприклад, щомісячно); оклад.
2. (перен., заст.) Військова або державна служба як джерело такого доходу; перебування на такій службі.
3. (перен., рідко) Те саме, що жалувальне — подарунок, грошова допомога, винагорода від вищої особи (наприклад, монарха).
1. (істор.) Про землю, майно, титул тощо: отриманий від монарха, правителя як нагороду за службу або особливі заслуги.
2. (істор.) Про особу: яка отримала від монарха, правителя певні привілеї, землі, титул або утримання.
3. (перен., заст. або ірон.) Про щось дуже старе, давнє, що перейшло у спадок або зберігається з давніх часів.
Глибокий душевний біль, страждання, спричинені горем, нещастям, почуттям співчуття або жалем.
1. Властивість або стан того, що має форму, вигляд або характер жалу (гострого колючого органу); подібність до жалу.
2. (У ботаніці) Морфологічна ознака деяких частин рослин (наприклад, кінчиків листків, придатків), що витягнуті, загострені та нагадують жало.
1. Який за формою нагадує жало (гострий орган у комах, змій тощо); схожий на жало.
2. У ботаніці: має вигляд тонкого, гострого, подовженого відростка (про частини рослин).
Який має жало, озброєний жалом (про комах, тварин).
Який містить у собі отруйну рідину, що вводиться жалом (про залози комах).
Переносно: злий, уїдливий, язвий (про слова, мову тощо).
1. Стосовний до жалонера (військового, який носив жалонер — спеціальний знак на головному уборі для позначення місця шикування військ).
2. Стосовний до жалонерів (у сучасному значенні — членів почесної варти, почесного ескорту, які виконують ритуальні дії зі зброєю під час урочистих церемоній).
1. (істор., військ.) Солдат або унтер-офіцер, який у піхотних частинах армій ряду європейських держав (зокрема, у Франції та Російській імперії XVIII–XIX ст.) ніс спереду військового підрозділу жалонерний прапор (жалонерку) — невеликий джерепоподібний стяг на довгому держаку, що вказував місце для збору та шикування підрозділу, а також виконував функції орієнтиру на полі бою.
2. (переносно, рідко) Той, хто йде попереду, вказує шлях або напрямок; провідник, попередник.