Словник Української
1. (діал.) Верхня частина будівлі, дах, покрівля; горище, мансарда.
2. (перен., діал.) Щось високе, піднесене місце; верхівка, вершина.
3. (у спеціальній термінології) Назва гори в Українських Карпатах (часто зустрічається у складі топонімів, наприклад, Піп Іван, Синяк).
1. (у діалектах) швидко й недбало говорити, балакати, часто з пришвидшеним темпом мовлення.
2. (у діалектах) видавати невиразні, булькаючі звуки (наприклад, про воду, що виливається з пляшки).
Ґльоґатися — у західних діалектах української мови (зокрема, лемківських та бойківських): вагатися, нерішуче поводитися, тягти час; також базікати, балакати без змісту.
1. Власна назва міфічної істоти з українського фольклору, зокрема з казок та переказів Західної України, що описується як невелика, часто пустотлива або моторна духоподібна істота, схожа на домовика або лісовика.
2. Уживається як загальна назва для невеликої, жвавої, іноді неохайної людини, часто дитини (переносно, розмовно, з відтінком ласкавості або легкого докору).
Ґляґа — власна назва, яка в українській мові може позначати річку в Україні, ліву притоку річки Стрий (басейн Дністра), що протікає у Львівській області.
Ґляґа — власна назва, яка в українській мові може позначати річку в Україні, ліву притоку річки Смотрич (басейн Дністра), що протікає у Хмельницькій області.
1. (діал.) Те саме, що ґляганець: невеликий глиняний посуд для молока, горщик з одним вушком.
2. (діал.) Рідкісний варіант написання слова “ґляганець” (див. значення 1).
1. Найменша адміністративно-територіальна одиниця в Польщі, аналог сільської ради або територіальної громади в Україні.
2. Історично — орган місцевого самоврядування (сільська, містечкова або повітова рада) та підпорядкована йому територія на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, а згодом — Польщі, до середини XX століття.
1. Стосовний до ґміни (органу місцевого самоврядування в Польщі, а також адміністративно-територіальної одиниці в Польщі та Чехії); що належить ґміні, властивий їй.
2. Стосовний до ґміни (низової адміністративної одиниці в Україні за часів Австро-Угорщини та Польщі міжвоєнного періоду); що належить такій ґміні, властивий їй.
1. Гнучка, зазвичай бавовняна нитка, шнурок або фітіль, що просочується горючою рідиною (наприклад, гасом, олією) і слугує для горіння та освітлення в примітивних світильниках (каганцях, лампадах).
2. (у техніці) Центральна частина свічки запалювання в двигуні внутрішнього згоряння, через яку подається високовольтний електричний розряд для підпалу паливної суміші.
1. (діал.) Гнот, ґніт — пасмо ниток, шнур або скручений шматок тканини, який просочують жиром або олією та використовують для освітлення в лампі, ліхтарі або свічці.
2. (переносно, розм.) Про дуже худу, виснажену людину.