У давньоіндійському суспільстві ашрам був поселенням для мудреців та відлюдників. Його зазвичай засновували в усамітнених місцях — гірській чи лісовій місцевості, де природне оточення допомагало зосередитися на духовному вдосконаленні та медитації. Жителі таких спільнот постійно практикували різноманітні духовні й тілесні вправи, зокрема йогу та медитацію. Тут часто відбувалися ведичні обряди жертвопринесення та різні види аскези. Багато ашрамів також виконували функцію шкіл для дітей, відомих як гурукули.
У кхмерській культурі ашрам — це монастир, зведений поза міськими мурами. Його архітектура передбачала прямокутні в плані будівлі на палях, оточені галереями та прикрашені дерев’яною різьбою.
У сучасному індуїзмі під ашрамом найчастіше мають на увазі духовну чи релігійну громаду, куди люди приїжджають для медитації, молитви, виконання ритуалів та внутрішнього відродження. Головна мета такого місця — сприяти духовному зростанню учасників через вивчення священних писань, заняття йогою, медитацією та читання мантр. Цим терміном також називають релігійну організацію, засновану духовним учителем для популяризації певного вчення й способу життя, а також для привернення послідовників. Керівник ашраму — духовний наставник або містик — передає учням знання, яке сам колись отримав від свого гуру й втілив у життя. Основні напрями діяльності таких центрів зазвичай включають релігійну освіту, видавничу справу та благодійність.