Словник Української
У буддійській моделі психокосма це найвища сфера, що являє собою чисту свідомість.
Це також ступінь духовного шляху, абсолютно відокремлений від матеріального тілесного начала, де вже не сприймаються ні образи, ні форми, ні кольори.
Для цього рівня характерна повна відсутність дискурсивного, розмірковувального мислення.
Арфа — це щипковий інструмент, виконаний у вигляді трикутної рами, на яку натягнуто струни. Увійшли невольниці з арфами і заграли чудові пісні (Н.-Лев., IV, 1956, 25); І грає арфа, мов у сні. Про щось солодке і болюче, І все життя — як ліс дрімучий. Як ліс терновий навесні (Олесь, Вибр., 1958, 370); Лід колесами плутаються порвані телефонні проводи, наче струни розбитої арфи (Кучер, Чорноморці, 1956, 217).
Еолова арфа — це дерев’яна рамка з натягнутими струнами, що починають мелодійно звучати від поривів вітру. Пролітав буйний вітер край вежі, Що стояла самотньо на кручі, Там знайшов він еолову арфу; Він шарпнув її довгії струни — І всі струни озвалися співом, Лагіднішим од вітру дзвінкого (Л. Укр., І, 1951, 128).
Виконавець, що володіє мистецтвом гри на арфі.
Арфістка — жіночий відповідник до слова “арфіст”.
У художній літературі це слово вжито в контексті театральної постановки, де режисер, проявивши значну творчу кмітливість та оригінальність, вдало запровадив на сцену персонажів вуличного співака і жінку, що грає на арфі (цитата з журналу “Мистецтво”, №6 за 1958 рік, сторінка 45).
АРФ’ЯНКА, -и, іменник жіночого роду, застаріле. Жінка, яка грає на арфі; арфістка.
У художньому творі Панаса Мирного (том III, 1954, стор. 281) описано, що наступного вечора майже все місто зібралося в садок Штемберга, аби побачити садову дивину — вродливу арф’янку.
Виконавець, що володіє мистецтвом гри на арфі; той, хто грає на цьому інструменті.
АРФ’ЯРКА, -и, іменник жіночого роду, застаріле. Жінка, яка грає на арфі; виконавиця на цьому інструменті. У художньому тексті описано, що арф’ярка уважно дивилася на чоловіка, тоді як її руки несвідомо перебігали по струнах інструмента (Фр., І, 1955, 339).
Архаїзація — це іменник жіночого роду, що означає процес або дію, яку описує дієслово “архаїзувати”.
Як приклад використання можна навести твердження, що письменник П. Панч наслідує найкращі зразки радянської російської історичної прози, для якої не властиві ні навмисне старіння мови твору, ні його надмірне оновлення (за матеріалами журналу “Радянське літературознавство”, №1, 1963 р., стор. 25).
1. Явище, що втратило актуальність і є свідченням давніх часів.
2. У мовознавстві — слово, фразеологізм або форма граматики, які більше не вживаються в сучасній мові. Як ілюстрація: “[Пісні] цікаві тим, що з’явилися порівняно недавно, про що свідчить розмовна мова — чиста, позбавлена архаїзмів, хоч іноді й з місцевим відтінком” (Фр., XVI, 1955, 53).
Архаїзувати — дієслово, перехідне, може вживатися як у доконаному, так і в недоконаному виді. Означає навмисне наділяти щось ознаками архаїки, копіювати чи відтворювати давні художні форми та прийоми.