Приклад 1:
А це своєю чергою спричинила та обставина, що він, Сорока, прийшов на світ під просто на секунду розслабленим місцем світобудови, коли буття набирає чергового нового віддиху, що, може, не так і рідко стається, цим ніби на мить прохиляючи бетонну фіранку зовнішніх з’яв на справжню пов’язаність речей, що їх людина споглядає або зарано, або запізно, щоб витягти з того належні висновки, і тому завдяки цим вищим суворо реґляментованим, а для людського розуму випадковим чи навіть свавільним зрушенням, його, Сороки, перший спогад, що ним заманіфестувалося його, Сороки, існування, і зберігав у свідомості видовжене на все буття живе небо, на котрому википіла біла пухка хмарина, постерігши яку, він, Сорока (натоді або ще кількамісячне немовля у французькому візку на високих колесах, або вже півторарічний голопуцьок, що починав ходити, трамбуючи землю й рученятами стискаючи в повітрі невидимих гадюк, насланих Герою, — маля, що його нянька, нагодувавши, поклала спати на бальконі в ліжечку з високими бильцями навколо, звідки й видно було ту першу в його, Сороки, житті хмарину, угледівши яку він…)» заверещав і став, — звісно, ще рудиментарно, але таки мислити, відчувши всім єством, цією купкою новоявленої плоті, що він — не ліжко, не бильця, не нянька, не хмарина, а він, і що це він — існує. Імовірно, саме завдяки цій унутрішній пов’язаності його, Сороки, існування з усвідомленням першого в його житті оболока, його, Сороки, пам’ять з дитинства зберігала комірчину найрізноманітніших, для нього, Сороки, коштовніших, ніж розбійницька печера з барилами самоцвітів і золота, хмарин, що на помах Провидіння невидимими віжками повертали його, Сороки, життя то в один, то в другий бік, може, навіть на так і з тієї причини, що він, Сорока, затявся простувати путівцем, щодо правильности якого він, Сорока, ніяк не міг дійти згоди з вищими силами, а просто тому, що він, Сорока, не завжди пильно дослухався до внутрішнього голосу, ну й внаслідок цього, ймовірно, й потрапляв у прикрі ситуації, куди його, Сороку, надовго вманевровували напливи або раптової впертости, або, навпаки, надто м’якої, шкідливої податливости, які особливо владно опадали його тоді, коли його зір трохи довше, ніж звичайно, зупинявся на якійсь хмарині.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
(<< back) 79 Поренчата — поручні, бильця.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
I тому, що Глинка великий композитор, i мiсто не мiсто, i огнi не огнi, сумно, тоскно, радiсно… I знову сумно… Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильцями… А коли вистукував цвiркун (тодi прийшов вечiр), Хая пiшла на балкон i через бильця перехилилась, щоб покликати: — Ка-арль!
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”
