булочка

1. Зменшувально-пестлива форма від “булка” — невелика булка, зазвичай з борошна вищого ґатунку, часто солодка або з додаванням родзинок, маку, варення тощо.

2. (перен., розм.) Ласкаве або жартівливе звертання до дівчини, жінки або дитини.

Приклади вживання

Приклад 1:
Його нібито посадили за фразу: «Як був Миколка-дурачок, була булочка п’ятачок!» Та за висловлену сентенцію, що, мовляв, «Хоч би вже був або цар, або руський гетьман!» Випадок з картоплиною — це не був випадок, це повторювалося щодня до цього й після цього. При кожнім роздаванні обіду.
— Невідомий автор

Приклад 2:
Ледi й джентльмени — нi, наразi тiльки ледi, точнiше, одна ледi: Донна зi схiдноєвропейських студiй, одна з небагатьох, iз ким ти за цей час заприязнилась, рослява напiвiрландка‑напiвслов’янська мiшанка, досить приємне для ока поєднання: пшеничне волосся, теплi карi очi, високi вилицi, шкiра, притрушена дрiбною зерню ластовиння, як добре пропечена булочка кмином, — в унiверситетському буфетi, де ви умовилися на ланч, курити заборонено, i Донна, допивши з паперового кубка ту гарячу темно‑буру рiдину, яку американцi чомусь називають кавою, тут‑таки запихає в рота жуйку: сублiмацiя курива. Це ремигання в неї виглядає цiлком симпатично, може, тим, що Донна багато й щиро смiється, i вiд того враження, наче цiлий час розсмаковує щось смiшне.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Частина мови: іменник (однина) |