буквиця

1. Велика, зазвичай орнаментована, початкова літера в давніх рукописних або стародрукованих книгах, що часто виконувалася кольоровими фарбами, золотом і служила прикрасою тексту.

2. Назва давньої кириличної літери, що позначала число 2, а також звук [б] (в українській мові — сучасна літера «Б, б»).

3. Рід рослин родини глухокропивових з суцвіттям у вигляді колоса, до якого належать лікарські та декоративні види (наприклад, буквиця лікарська).

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |