Словник Української Мови
Буква
1. Фольклорна істота, потвора, якою лякають дітей; теж уживається як образне позначення нелюдимої, похмурої, замкнутої людини.
2. (з великої літери, Бука) У слов’янській міфології — злий дух, лісовик, що живе в гущавині й лякає людей.
3. (переносно, розм.) Про людину, яка любить бути самотньою, уникає спілкування, виглядає похмурою та недружелюбною.
Приклад 1:
Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий, спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра, а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть, коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить. 28 травня 1936 Дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, вузли зелені зілля в’яжуть нас — два спутані акорди.
— Невідомий автор
Приклад 2:
XXII Наука не йде до бука Мотря та хазяйка її, “довгоп’ята баба”, ще звечора, перед тим безталанним днем, усе чогось кволіли та жалілися на проклятущий мороз, що як у забій забив – день у день… Вони сиділи на печі – й то померзли. Бабина онука, дівчина, знай снувала з хати у сіни, а з сіней у хату та напускала холоду.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 3:
Так що Михайло, зачувши рідну, а не румунську мову від того, хто увесь час тримав бука над селом, закашлявся. А Лупул тим часом тихо, майже пошепки говорив – Не бійся, domnule28 Мігаю.
— Матіос Марія, “Солодка Даруся”