брит

1. Представник давньокельтських племен, що населяли Британські острови до англосаксонського завоювання.

2. Мова кельтської групи, якою розмовляли ці племени; давня форма валлійської, корнської та бретонської мов.

3. У сучасному вжитку — усталена назва для представників корінних народів Британських островів, особливо валлійців, корнців та бретонців, чиї мови походять від давньобританської.

Приклади вживання

Приклад 1:
У Мак­си­ма язик, як гост­ра брит­ва… Хто заніс Лу- цен­кові во­ро­та й по­че­пив на самім версі столітнього ду­ба? Хто у Тхо­ри­хи-вдо­ви ви­ма­зав дьогтем во­ро­та?, Не хто, як не Мак­сим… Чиїх рук не втек­ла Хо­мен­ко­ва доч­ка Хвеська?..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Частина мови: іменник (однина) |