брид

Приклад 1:
Уся мо­лодіж на­че “по­дуріла”: цу­ра­ла­ся не тільки “прав дво­рянських” – цу­ра­ла­ся ро­ду… Нерідко син во­ро­гу­вав з батьком, об­зи­вав йо­го брид­ки­ми сло­ва­ми – “кріпос­ни­ком, дес­по­том”; ки­дав рідну осе­лю і, насміха­ючись над батьківськи­ми зви­ча­ями й яліями, бігав по Хар­ко­ву або по Києву, пи­та­ючи ся­ко­го-та­ко­го за­робітку! За бра­та­ми по­тяг­ли­ся й сест­ри: пе­рес­та­ли й ухом вес­ти батька-ма­тері; сиділи день у день, ніч у ніч, як під су­бо­ту ра­бин, за книж­ка­ми – за­бу­ли про ха­зяй­ст­ва, за­бу­ли й про гу­лян­ки… А у Кри­винсько­го, ка­жуть, мен­ша доч­ка уночі втек­ла від батька з якимсь сту­ден­том-по­по­ви­чем – повіялась у Київ учи­тись… Дво­рянська пи­ха терпіла від та­кої зне­ва­ги.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Не­хай я i стид­кий, i брид­кий, i уся­кий; а ти та­ки зро­би, щоб во­на ме­не по­лю­би­ла та щоб за ме­не за­мiж пiш­ла. Що ко­па, то ко­па от­се на сто­лi ле­жить, а то со­рок ал­тин, та ще… – Нi, – ка­же Яв­до­ха та вiд­су­ну­ла вiд се­бе гро­шi.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
То Оле­на i ста­не вп’ять про па­на Ула­со­ви­ча ка­за­ти, та вже не з так йо­го пох­ва­ляє; то в нього не­ма та­ких очиць, як у па­на суд­ден­ка; на дру­гiм пе­рех­рес­тi i уси по­га­нi­шi, чим у па­на Ха­лявсько­го; да­лi вже вiн i ся­кий, i та­кий, i стид­кий, i брид­кий, i по­га­ний, i мер­зен­ний. А як дiй­шли до церк­ви, то стар­ша дру­жеч­ка ти­хенько зза­ду й розв’яза­ла шну­ро­чок, на чiм по­вi­ше­ний був кап­шу­чок, а у тiм кап­шуч­цi бу­ла жаб’яча зад­ня пра­ва лап­ка, та з неї ж пе­ре­су­ше­не сер­це та ло­бо­ва кiс­точ­ка, та Ми­ки­то­во­го слi­ду тро­хи.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”