братим

1. Історична особа, яка уклала з кимось ритуальний союз побратимства, що передбачав взаємну підтримку та вірність; назва такого союзника.

2. У давньоруській та козацькій традиціях — назва для друга, товариша, побратима, з яким пов’язані особливі, близькі стосунки взаємної відданості.

3. У літературній та поетичній мові — звертання до друга, брата, близької людини, що виражає повагу та сердечність.

Приклади вживання

Приклад 1:
Тоді другий голос, як по­братим, враз підхоплює її, міцно, дерзко: «Щє й дібровонька!..» І разом з першим на повні груди: «Та й заболіло тіло бурлацькеє біле… ще й голівонька…» Два голоси — два друзі. До них долучається третій.
— Невідомий автор

Частина мови: іменник (однина) |