Приклад 1:
І жбурляв він камінням в розп’ятого Божого сина, Катував християн і дівчат-неофіток шмагав, А тоді став взірцевим християнином, І доносом, і вогнищем бився во славу Христа… І столикий, як ідол індійський, сторукий, як Брама, Був при тронах і плахах кривавих за вірного пса, Відчиняв перед ворогом рідного міста браму, «Аутодафе!» — кричав і на Бруна доноси писав… Був фіскалом. Усюди пролазив і боком, і низом, По гестапах служив, по застінках німотно-глухих, По охранках… А нині волає за «наш гуманізм».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
Ми побували в кожному із семи малих нефів, де пролинули повз нас, над нами і трохи в нас самих прерізні дива, на які за інших, не таких гірких обставин ніколи не звертаєш уваги: єрусалимські ПЕРВЕРЗІЯ 252 чорно-білі колони з орлами і левами, мармурова мушля арка ди, п’ятнадцять картин світового потопу, нині дуже доречних, г) старі апостоли, святий Марко в екстазі, решта єванге лістів, пророки, підлога теж була викладена мозаїками, вони світилися з-під води, смерть Ноя ширяла над ними й над нами, Вавилонська вежа, суд Соломона, життя Йосифа руха лося півколом, на завершення була Брама Квітів, а потім s) усе це попливло у зворотньому порядку, себто Брама Квітів, півколо з Йосифовим життям, Соломонів суд, Вави лонська вежа, смерть Ноя ширяла повсюдно, світло підводних мозаїк, пророки, євангелісти, екстаза Марка, найдавніші з апостолів, світовий потоп у п’ятнадцяти сценах, але навпаки — початий оливковою гілкою і закінчений будуванням ковчега, аркада мармурової мушлі, орли та леви чорно-білих єруса лимських колон і ще безліч іншого, чого побачити ми не встигли або не зуміли. t) Коли ми знов опинилися на тверді, Стас узяв мене за руку.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
— а в Борисполi на одчайдушно лункий, наче крик у пустому домi, звук моїх пiдборiв з‑пiд стiн пiднiмались, поверх неоковирно наскиртованих бебехiв, розфокусованi соннi лиця, помалу розпростуючи риси, як потривоженi нiчнi тварини: мов тут вони й мешкали, єврейськi посiмейства у вiчному чеканнi, аж розхилиться брама кордону й можна буде шаснути в шпарину, i ото так проводжала мене моя країна, країна, в яку я, пiсля всього, — вернуся, авжеж, i дарма мої добросердi американцi радять менi податися на ще якусь стипендiю, запевняючи, що маю добрi шанси, я вернуся, я поповзу доздихувати, як поранений пес, залиганий повiдком нiкому не знаної мови, а ви згадайте про мене в “The Review of Literary Journals”, еге ж, i ще моя позаторiшня стаття про українську лiтературу в “PartisanаReview” була не зовсiм дурна, її помiтили, на неї — овва! — вiдгукнулось “Times Literary Supplement”, але в головну думку ви, братцi, однак не в’їхали, вона здавалась вам кумедною, i не бiльше: що український вибiр — це вибiр мiж небуттям i буттям, яке вбиває, i цiла лiтература наша горопашна — лиш зойк приваленого балкою в обрушенiм землетрусом домi: я тут!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
