бор

Приклад 1:
Ще ступінь, ще… за­ше­лестіло жи­то, за­ко­ли­ха­ло­ся, не­мов у йо­му щось бор­са­лось, би­лось… Ще хви­ли­на – і з жи­та за­ма­ня­чи­ла діво­ча пос­тать… Па­ру­бок став. Дівчи­на, як пе­репілка, зня­лась – і пом­ча­лась впо­довж ни­ви.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Лi­зе то не хто, як Про­кiп Ри­го­ро­вич Пiст­ряк, со­тен­ний ко­но­топський пи­сар i щи­рий при­ятель па­на сот­ни­ка ко­но­топсько­го, Ми­ки­ти Ула­со­ви­ча Забрьохи, бо вiн без нього нi чар­ки го­рiл­ки, нi лож­ки бор­щу до ро­та не пiд­не­се; а вже на по­ра­дi, як Пiст­ряк Ри­го­ровй­ч ска­зав, так во­но так i є, так i бу­де, i вже i до сто баб не хо­ди, так нiх­то не пе­ре­мо­же. Що ж то вiн за хво­рос­ти­ну пре у свiт­ли­цю до па­на сот­ни­ка?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
– за­мо­тав ру­ка­ми наш Пiст­ряк, усе сер­дя­чись, та й по­тяг, не ог­ля­да­ючись, до­до­му, та й бор­мо­че сам со­бi: “По­да­виш­ся, як я то­бi га­луш­ку пiд­не­су… Пiд­ве­ду те­бе пiд мо­нас­тир… Бу­де у Ко­но­то­пi сот­ник, та не Забрьоха… кла­ня­ти­муться i Пiст­ря­ку”. – А нам же яка по­ра­да бу­де?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”