1. Послідовник релігійно-соціальної течії богомильства, що виникла в X столітті в Болгарії та поширилася на Балканах і в Київській Русі, яка вважала матеріальний світ твором сатани і проповідувала аскетизм, відмову від церковної ієрархії та офіційних обрядів.
2. У переносному значенні — людина, яка заперечує загальноприйняті норми, авторитети або церковні догми; вільнодумець, єретик (зазвичай із відтінком історичної або книжності).