Словник Української Мови
Буква
1. Людина, яка відрізняється особливою побожністю, глибокою вірою в Бога та благочестивим життям; богобоязлива, набожна людина.
2. (у християнській богословській термінології) Людина, яка через благодать та праведне життя досягла високого ступеня єднання з Богом, святості; часто стосується святих.
3. (переносно, книжн.) Людина, наділена високими духовними та моральними якостями, чистотою помислів і благородством.
Приклад 1:
Ми бачимо, що й досі гніздиться в Єрусалимі і жидовство і мусульманство; не визнаючи, втім, Спа- сителя, чи можуть вони яку-небудь користь від того, що в цьому граді дійсно ходила Сама Боголюдина, виміряв його Своїми Святими стопами і пролив Свою Божественну кров на землю ту? – Супротив того тысячолітня історія Києва оче- видно показує, що на наших горах возсіяла і досі сяє благодать Божа, що Київ не тільки прославився своїми храмами, але що і в мороці печер давньопрестольно – го града безліч осіб просяяли святістю життя”: Закревский Н. Описание Киева… – С.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”