блискучість

1. Властивість за значенням прикметника “блискучий”; здатність сильно відбивати світло, сяяти, випромінювати яскравий блиск.

2. Переносно: видатні здібності, винятковий талант, яскравість у виявленні якостей або у діяльності, що викликає захоплення.

3. Переносно: зовнішній ефект, пишність, розкіш, що вражає, але часто позбавлена глибини або сутності; показна, зовнішня яскравість.

Приклади вживання

Приклад 1:
Чорність і блискучість очей були остільки своєрідні, що їх ні з чим не можна було порівняти. Бойко побачив в очах Жанни запитання й разом з ним симпатію до себе.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |